Технічні характеристики сканера HDS 3000

Характеристики Величини
Точність визначення положення точки 6 мм на 50 м
Точність вимірювання віддалі 4 мм
Кутова точність, мікрорадіани 60 («12")
Тип лазера імпульсний
Максимальна віддаль 100 м
Частота сканування (точок на секунду)
Вибірковість по вертикалі (горизонталі), мм 1,2 між точками для S = 50 м
Максимум точок по вертикалі (горизонталі) 5000 / 20000
Поле зору по вертикалі (горизонталі) 270 ° / 360 °
Відеопошук вмонтована цифрова камера
Відеонаведення визначається користувачем одне фото 24x24 1024x1024 пікселів
Час роботи акумулятора, год до 6
Розмір сканера, мм 265x370x510
Маса, кг

• точність визначення просторових координат точки ±6 і ^ля віддалі 50 м;

• діаметр лазерної плями менше за 6 мм на віддалі 50 м;

• спеціальна цифрова фотокамера з можливістю автоматичного каліб­рування;


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

• вибірковість області сканування;

• гнучка система енергозабезпечення із заміною батарей у режимі "not-swap" (без зупинки).

На рис. V.1.4 подано загальний вигляд наземного сканера HDS 3000. У табл. V.1.2 наведено його технічні характеристики.

Комплекс "Cyclone" об'єднує декілька програм. Серед них відзначимо Cyclone MODEL. Ця програма володіє унікальним набором функцій для створення тривимірних моделей об'єктів на основі множини визначених точок, що дістали назву "хмари точок" і за допомогою яких можна отримати тривимірні моделі складних промислових об'єктів, знімання яких традиційними способами зайняло б неймовірно велику кількість часу. Також у наборі засобів Cyclone MODEL є можливість побудови нерегулярних мереж трикутників, що відображають поверхню складних об'єктів. Такий підхід дає змогу отримати просторові моделі рельєфу у вигляді звичного для нас фотоплану. Тобто програма дає змогу вибрати з "хмари" точок необхідні фрагменти та очистити цей об'єкт знімання від непотрібних деталей, спростити опрацювання та підвищити точність.

На закінчення опису сканерів ще раз зазначимо, що сканування застосовується у різних галузях діяльності людини в архітектурі й археології, у промисловому, цивільному та транспортному будівництві, у машинобудуванні, у нафтово-газовій та інших галузях.

V.2. Цифрові плани та карти

V.2.1. Загальні відомості про цифрові моделі місцевості

Цифрові моделі місцевості (ЦММ) створюються як за результатами наземного знімання, без фотограмметричних матеріалів, так і на основі матеріалів, отриманих у результаті наземного фототеодолітного або аерофото­знімання. Знімання значних територій, як відомо, виконується переважно методами аерознімання. Технології створення ЦММ без фотограмметричних матеріалів, переважно на основі електронної тахеометрії значно відрізняються від технологій створення цифрових планів та карт на основі фотограм­метричних матеріалів. Тому в цьому підрозділі описано основні технологічні процеси створення ЦММ з використанням фотограмметричних матеріалів і без них [4].

Під цифровою моделлю місцевості (ЦММ) розуміють множину, еле­ментами якої є топографо-геодезична інформація про місцевість і правила


Розділ V

користування моделлю. Цифрова модель місцевості (ЦММ) є об'єднанням моделі поверхні Землі (МПЗ) і моделі інженерного призначення (МІП).

МПЗ - це множина, елементами якої є топографо-геодезична інформація про місцевість у тому чи іншому вигляді (їм) і правила користування моделлю (Пм), які дають змогу однозначно й із заданою точністю отримувати необхідні характеристики місцевості

МПЗ=(Ім,Пм). (V.2.1)

МПЗ об'єднує сукупність моделей ситуації та рельєфу, а також: відповідну проекцію.

Модель ситуації (МС) - множина, елементами якої є інформація про ситуацію (Іс) та правила користування цією моделлю (Пс)

МС=(Іс,Пс). (V.2.2)

Модель рельєфу (MP) - множина, елементами якої є інформація про рельєф місцевості (Ір) і правила користування цією моделлю (Пр), які дають змогу однозначно й із заданою точністю отримувати необхідні характеристики рельєфу місцевості.

Цифрові моделі місцевості (ЦММ) не тільки призначені замінити образно-знакові моделі місцевості у вигляді різних паперових, графічних планів та карт, але й накопичувати топографо-геодезичну інформацію в інформа-ційно-пошукових системах (ШС), щоб розв 'язувати за їхньою допомогою цілу низку інженерних задач.

Саме тому ЦММ є об'єднанням моделі поверхні Землі (МПЗ) і моделі інженерного призначення (МІП).

Дамо визначення цій останній моделі. МІП - множина, елементами якої є інженерна інформація про місцевість (Іі) і правила користування цією інформацією (Пі), необхідною для безпосереднього розв'язання цілої низки інженерних задач та задач народного господарства.

Багато тисячоліть графічні плани та карти, які з'явилися раніше від писемності, використовувались людьми і задовольняли їхні потреби. Справді, паперові карти на обмеженому аркуші паперу несуть надзвичайно великий обсяг інформації, завдяки не тільки накресленим графічним знакам та сим­волам, але й асоціативно-образному сприйняттю користувачем знакових комбінацій та розміщень в умовно-тривимірному просторі карти.

Виникає запитання: що трапилось, чому виникла необхідність замінити графічні плани та карти цифровими?

Численні спроби дати повний математичний опис картографічної інфор­мації, навіть з урахуванням найостанніших досягнень в області інформації з її комбінаторними моделями, виявились невдалими. Одним із недоліків матема-


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

тичного опису інформації карт є дуже різноманітні просторово-логічні відно­шення (ПЛВ) об'єктів місцевості у вигляді їхніх сполук: перетинів, сусідства, входжень, різновидів за рельєфом, орієнтування за сторонами світу тощо. Вони не мають на картах безпосереднього ні умовно-знакового, ні текстового позначення, але формуються в нашій свідомості. Існує ще глибша аналітична інформація карт. Так, за характером рельєфу, видами рослинності, міграцією рік визначають відповідні геоморфологічні структури земної поверхні, прогно­зують місце залягання корисних копалин, розташування підземних вод тощо.

Цей вид картографічної інформації, пов'язаний з абстрактно-аналітичним мисленням людини, і є результатом не тільки сприйняття комплексних систем образно-знакової інформації, але й визначений рівнем підготовки карт у відповідній галузі наукових знань, наприклад, геоморфології, геоботаніці тощо. Математичне формулювання цієї частини образно-знакової інформації є найскладнішою проблемою, вирішення якої хоча й можливе, але, напевно, тільки в далекому майбутньому.

Одночасно сучасний розвиток науки й техніки, пов'язаний із надзвичайно швидким отриманням та опрацюванням великих масивів інформації про Землю та простір навколо неї, настійливо спонукає до пошуку способів подання інформації про місцевість у формі, зручній для швидкого опрацювання на сучасних комп'ютерах. Це стосується, передусім, карт та планів, що викорис­товуються в науково-дослідних, проектних, пошукових роботах, пов'язаних із будівництвом великих інженерних споруд, транспортних комунікацій, нафто- та газопроводів, каналів, ліній електропередач, автоматизованих інформаційно-пошукових систем, а також різних засобів управління й систем навігації.

Головний недолік використання паперової картографічної інформації полягає в тому, що введення такої інформації в комп'ютер займає вкрай багато часу, у сотні разів більше ніж опрацювання цієї інформації машиною, що є серйозним бар'єром для розвитку автоматизованих високоефективних техно­логій. Для подолання цього бар'єра є лише один шлях, якому немає альтер­нативи, а саме: для успішного застосування сучасних комп'ютерів та засобів автоматизації необхідно замінити образно-знакові карти та плани на цифрові (ЦКМ, ЦПМ), які задовольняють вимогу прямого введення й опрацювання топографічної інформації на сучасних комп'ютерах. Інформація, яка отриму­ється в результаті топографічного знімання, фотограмметричного опрацювання космічних та аерознімків або береться з існуючих графічних карт та планів, перетворюється на цифрову (двійкову) систему числення й після відповідного опрацювання на комп'ютері формується в цифрові карти та плани.

Необхідно також відзначити, що від вирішення цієї проблеми залежить також розвиток засобів автоматизації складання та оновлення традиційних карт


Розділ V

та планів, які залишаються необхідними в багатьох галузях діяльності людини. До того ж сьогодні у багатьох країнах світу цифрові карти й плани переважно створюються за традиційними графічними оригіналами. Це пов'язано з тим, що багато країн уже мають високоточні плани та карти. Це по-перше. По-друге: оновлення застарілих або створення нових карт іншого масштабу та призначення набагато ефективніше здійснювати автоматизованим способом цифрової картографічної інформації. Виявилось найдоцільнішим мати наперед заготовлену цифрову картографічну інформацію, так званий банк картогра­фічних даних (БКД). Маючи такий банк, можна швидко створити ЦКМ або ЦПМ будь-якого масштабу, призначення й задовольнити вимоги якого завгодно споживача.

Останнім часом загальний банк картографічних даних (БКД) країни називають національною інфраструктурою геопросторових даних.

Крім того, необхідно відзначити, що потреби в цифрових планах та картах з часом збільшуються.

У.2.2. Вимоги до цифрових карт та планів

Незалежно від того, якими методами та технічними засобами створю­ються карти та плани, вони повинні задовольняти такі головні вимоги.

За змістом, проекцією, системою координат та висот, точністю та розграфленням (номенклатурою) цифрові карти та плани повинні повністю відповідати вимогам, які ставляться до традиційних образно-знакових карт та планів. Адекватне співвідношення властивостей образно-знакових та цифрових карт місцевості продиктовано тим, що сучасна картографічна інформація за усіма своїми параметрами, крім форми відображення, задовольняє науково-технічний прогрес відповідних галузей науки й техніки і не виникає необхідності у створенні особливих вимог до ЦКМ та ЦПМ. Серед основних вимог можна назвати також суворе дотримання єдиної системи класифікації й кодування інформації (ЄСККІ) про місцевість усіма виробниками цифрових планів та карт.

Ці дві вимоги до ЦКМ та ЦПМ у деяких країнах зведені до рівня дер­жавного стандарту, що дає змогу за коротші терміни створити єдиний національний банк картографічних даних (БКД), тобто єдину національну інфраструктуру геопросторових даних країни. Зауважимо, що чим великомасш-табнішою буде базова цифрова інформація, тим ширшими будуть можливості БКД, тим більше буде користувачів і тим дешевше будуть коштувати цифрові плани та карти.


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

Необхідним під час створення цифрових планів та карт є урахування можливостей візуалізації їхнього змісту в адаптованих (дещо спрощених) або стандартних умовних знаках та кольорах традиційних карт з використанням програмно-технічного комплексу (кольорових графічних дисплеїв, графопобу-довувачів та інших картографічних приладів). Це дасть змогу автоматизувати картографічну генералізацію, редагування та контроль якості цифрових планів та карт.

У.2.3. Поняття про кодування топографо-геодезичної інформації (ТП)

Опрацювання топографо-геодезичної інформації (ТП), необхідне для введення в комп'ютер, починається з кодування ТП. Відповідно до теорії інформації система кодування повинна бути економною. Економність визнача­ється кількістю елементарних сигналів, необхідних для передавання повідом­лення. Чим менше елементарних сигналів у коді, тим економніше кодування.

Система кодування елементів знімання повинна задовольняти такі вимоги:

1. Однозначність - кожному елементу знімання відповідає одне кодове позначення, яке не повинно бути початком іншого, довшого, кодового позначення.

2. Ефективність - довжина кодового позначення обернено пропорційна до частоти появи певного об'єкта знімання.

3. Логіка зв'язку з назвою об'єкта — швидше запам'ятовується код.

4. Функціонування інженерно пошукової системи (ШС) та банку даних -за будь-якою ознакою виконується сортування кодів.

5. Повнота передавання якісних ознак об'єкта знімання. Наприклад, використовуючи буквено-цифровий код.

6. Контроль кодування вихідної ТП, як візуально, так і машинним способом, наприклад, завдяки чергуванню букв та цифр.

7. Розвиток та вдосконалення системи - можливість додавати нові коди, замінюючи попередні.

Окремо кодуються три масиви інформації:

1. Загальна інформація (на весь об'єкт знімання).

2. Метричний і синтаксичний масив інформації. Метрична інформація кодується переважно числами. її доповнює синтаксична інформація (синтак­сис - від грецького - побудова, устрій, зв'язок).

3. Семантичний і структурний масив інформації (семантика - від грецького - означальний, змістовний). Цей масив інформації вказує на зміст та структуру об'єктів, що підлягають зніманню.


Розділ V

У табл. V.2.1 подано кодування класів елементів знімання початковими літерами. Головним виглядом кодового позначення елементів знімання прий­нято скорочення слів із пропусками голосних (залишаються три-чотири при­голосні). Наприклад, лінії зв'язку класифіковані на телефонні - ТЛФ, телеба­чення - ТЛБ, кабельні - КБЛ, що узгоджується із прийнятими в "Умовних знаках" скороченнями: водокачка - ВДКЧ; водосховище - ВДСХ тощо.

Таблиця V.2.1

Кодування класів елементів топографічного знімання (введені у Росії)*

№ з/п Класи елементів знімання Умовні позначення класів Коди
Опорні пункти Обоснование
Споруди, будівлі, їхні частини Дома д
Скульптури, місця захоронення Захоронения
Об'єкти промислового і комунального господарства Хозобьектьі X
Об'єкти зв'язку Связь с
Залізниці і споруди біля них Железньїе дороги ж
Шосейні та ґрунтові дороги Шоссейньїе дороги ш
Гідрографія, гідротехнічні об'єкти Гидрография г
Об'єкти водопостачання Водоснабжение в
Мости та переправи Мостьі м
Рельєф Рельєф р
Рослинність Насаждения н
Ґрунти і мікроформи земної поверхні Поверхность п
Болота та солончаки Болота Б
Межі Контурьі границ к
Огорожі Изгороди и
Водний транспорт Водньїй транспорт т

* Із незначними змінами може бути прийнятий і в Україні.

Якщо назви елементів складаються з двох слів, то застосовують скорочений запис із початкових букв: державна мережа - ДМ, робоча мережа -РМ. Об'єкти, що часто трапляються, повинні мати короткі кодові позначення порівняно з тими, що трапляються рідше, наприклад, на забудованих територіях ліхтарі трапляються частіше ніж фонтани, тому їхні коди відповідно Ф і ФНТ.

Матеріал об'єкта знімання кодується цифрами 1, 2, ... відповідно до їхньої наявної частоти.


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

У наш час на забудованій території найчастіше трапляються залізобетонні конструкції (код № 1), потім - кам'яні (2), металеві (3), дерев'яні (4), змішані (5). Коди трубопроводів відповідають їхній частоті та розташуванню: підземні -1, наземні - 2, надземні - 3. Схема створення коду будинків така: стан (житловий - Ж, нежитловий - Н, розвалений - Р, що будується - Б). Якщо вказується матеріальний стан будинку, тоді, наприклад, Ж1 (житловий, залізо­бетонний). Коли потрібні характеристики кількості поверхів та розташування пікетів біля споруди, тоді додається буква, що вказує розташування пікету (кут -К, стіна - С), а кількість поверхів вказується двома цифрами. Так, код семантичної (змістової) характеристики п'ятиповерхового житлового будинку із залізобетонних конструкцій буде таким: Ж1К05 або Ж1С05. Така послідов­ність букв і цифр забезпечує можливість кодування і контролю кодувань.

Під час створення систем умовних знаків для їхнього машинного від­творення (репродукування) необхідно також врахувати прийняту економність: чим частіше трапляється елемент, тим простішим повинно бути викреслювання умовного знака, що зображає цей елемент.

Кодується також масив вихідних даних, до яких належать каталоги координат та висот основи, пікетів, записані, наприклад, на магнітні носії. Вихідними можуть бути, якщо потрібно, координати точок горизонталей.

Таблиця V.2.2


У. 2.4. Алгоритми опрацювання польової інформації'

У результаті топографічного знімання (наприклад, електронного тахеомет­ричного) у журналах або машинних носіях створюються три масиви інформації.

Загальна інформація /0 на всю ділянку знімання:

/0=[/', /02,/03,/04, С], (V.2.3)


Розділ V


S S+su0Xsf4kf00DAge/sH0mGWfny9EA6KXvfmNmPQZHAe3o8X/fs92O9f+foXAAAA//8DAFBLAwQU AAYACAAAACEAbHuOgNsAAAALAQAADwAAAGRycy9kb3ducmV2LnhtbEyPwU7DMAyG70i8Q2QkblsS Jsromk4IaUgcKXDPEtNGa5yqSdfu7QniAEfbn35/f7VffM/OOEYXSIFcC2BIJlhHrYKP98NqCywm TVb3gVDBBSPs6+urSpc2zPSG5ya1LIdQLLWCLqWh5DyaDr2O6zAg5dtXGL1OeRxbbkc953Df8zsh Cu61o/yh0wM+d2hOzeQV2AKN6R2J7YyfjZteD5fNi1Tq9mZ52gFLuKQ/GH70szrU2ekYJrKR9QpW j+Ihowru5aYAlonfzVFBIYUEXlf8f4f6GwAA//8DAFBLAQItABQABgAIAAAAIQC2gziS/gAAAOEB AAATAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAABbQ29udGVudF9UeXBlc10ueG1sUEsBAi0AFAAGAAgAAAAhADj9 If/WAAAAlAEAAAsAAAAAAAAAAAAAAAAALwEAAF9yZWxzLy5yZWxzUEsBAi0AFAAGAAgAAAAhANkV 0/EVAgAALQQAAA4AAAAAAAAAAAAAAAAALgIAAGRycy9lMm9Eb2MueG1sUEsBAi0AFAAGAAgAAAAh AGx7joDbAAAACwEAAA8AAAAAAAAAAAAAAAAAbwQAAGRycy9kb3ducmV2LnhtbFBLBQYAAAAABAAE APMAAAB3BQAAAAA= " o:allowincell="f" strokeweight="2.65pt"> де /q - код об'єкта, залежний від інженерно-пошукової системи (ІПС); Iq- код

масштабу знімання; І0 - код методу знімання; І0 та С - відповідно код та стала (константа) приладу, яким виконувалося знімання. Метрична інформація для т станцій:

IM=[($,c{Jh,DlJS,(i-v))n; (p,cU/*,Z>US,(/-t)))]2; ...; (V,G[Jh,D{jS,(i-b))u; (&a\Jh,D\jS,(i-x>))2l; (V,GUh,D{jS,{i-v))22;...;(p,GUh,Dl)S,(i-v))2.;

, (у.LA)

(P,oUA,DU5,(/--o))ml; {$,o\Jh,D[jS,(i-v))m2; ...;

{$,o{Jh,DlJS,{i-v))mp]

де Р та G - відповідно відліки горизонтального та вертикального кругів тахеометра; h - перевищення; D- нахилена віддаль; S - горизонтальне прокладення до пікету, що визначається; і - висота приладу; і) - висота візування під час наведення труби на і/ -й пікет; р - останній пікет. Нагадаємо:

U - математичний знак об'єднання.

Семантична інформація для т станцій:

(V.2.5)

де NnK - номер ij -то пікету, що визначається; 7УС - номер пікету, з яким треба з'єднати і/ -й пікет; Ки - код ij -го елемента знімання.

У масивах (V.2.4), (V.2.5) першим пікетом є станція стояння, а першим номером з'єднання номер станції орієнтування тахеометра Nc.

Далі вибирають код масштабу знімання, за яким буде масштабуватися або вибиратися цифрова інформація з бібліотеки умовних знаків. За кодом типу приладу і методу знімання масив (V.2.3) перетвориться за відомими формулами на масив ((A)) - координати і висоти пікетів у відповідній проекції:

(V.2.6)

де і - номер станції, а у - номер пікета.



Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

Після обчислення координат та висот пікетів у комп'ютері виконується об'єднання масивів (V.2.6) і (V.2.5) у масив {(В)):


(V.2.7)
(V.2.8)

Масив {{В)) у вигляді (V.2.8) є каталогом координат та висот елементів знімання з відповідними кодами. Наступним завданням є формування моделі поверхні Землі. Модель поверхні Землі (МПЗ), як відомо, складається з моделі ситуації (МС) та моделі рельєфу (MP). Ці моделі формуються окремо з масиву {{В)) . Далі окремо розглянемо суть цих моделей та їхні алгоритми.

V. 2.5. Алгоритми формування моделі ситуації (МС)

Нагадаємо: МС - це множина, елементами якої є інформація про елементи ситуації (Іс) і про правила її опрацювання (Пс), що дають змогу з необхідною точністю відобразити ситуацію місцевості. Отже, складовими частинами МС є:

де Пк - правила декодування коду елемента знімання і послідовності з'єднання пікетів.

Потім для кожного контуру разом із його кодом комп'ютер формує ланку координат пікетів за відповідними номерами.

Для прискорення пошуку потрібних пікетів використані пікети витирають з пам'яті комп'ютера. Побудова МС продовжується доти, доки не будуть вибрані усі пікети. Масивів ситуації ((C)) з кодами {{К)) буде стільки, скільки є контурів ситуації на ділянці знімання. Координати пікетів усередині масивів {{С)) будуть розташовані у послідовності їхнього з'єднання:


Розділ V


(V.2.9)

Для кінцевого формування моделі ситуації необхідно додати об'єднані масиви з бібліотеки умовних знаків, відповідно до умови (V.2.10):

Пс = КГ\Пд, (V.2.10)

де Пд - правила декодування множини кодів.

У кінцевому стані модель ситуації має такий вигляд:

(V.2.11)

де 77 є 77 - сукупність команд з відтворювання певного типу умовного знака.

Нарешті, зауважимо, що під час відтворення моделей ситуації (МС) масив (V.2.11) поділяють на три підмасиви:

• масштабних умовних знаків (МС)М;

• немасштабних умовних знаків (МС)„;

• лінійних умовних знаків (МС)Л.

Така суть побудови цифрової моделі ситуації (ЦМС).

V.2.6. Алгоритм формування моделі рельєфу (MP)

Розглядаючи модель рельєфу як частину тривимірного простору (7?3), можна уточнити поняття MP з погляду топології. Модель рельєфу в метрич­ному просторі являє собою множину Т = {tx,t2,...,tn) точок ti є 7?3, що характе­ризується метрикою P(tj, tk), яка обчислюється за формулою

(V.2.12)

де X, Y, Н - координати тих точок, індекси яких збігаються з індексами координат і задовольняють умову: F[Xi, Yt, Ні (Xt, Yi)] = 0.

Отже, тип моделі рельєфу залежить від виду функціїHj(Xj,Yt). Тому моделі рельєфу можуть бути істотно відмінними (різними). Можуть



Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

використовуватися поліноми будь-якого степеня, мультиквадратичні рівняння, сплайни й інші види функції. Вибір оптимального виду функції 7/((Х,, У,) -складна проблема, з якою студенти познайомляться на старших курсах. Модель рельєфу, що формується відповідно до (V.2.12), коли використовує різні види функцій Ht (Xj, Yj), є структурно-функціональною моделлю рельєфу (СФМР).

Точніше, СФМР є частково-функціональною моделлю, розділеною структур­ними лініями на земній поверхні.

Вихідними даними (СФМР) є масиви координат і висот точок, що розміщені вздовж структурних та ортографічних ліній, а також усередині ділянки в довільній послідовності. Така модель, напевне, має деякі переваги порівняно з моделями, що використовують одну функціональну залежність

ЯДВД).

Проте для повнішого розуміння суті створення моделі рельєфу роз­глянемо це питання на прикладі апроксимації рельєфу мультиквадратичними функціями.

Вихідне рівняння поверхні має вигляд:


Я» =>Щ + І cJxj-Xif+lYj-rf+D, (V.2.13)

Я

де ; D - коефіцієнт, що залежить від типу рельєфу; С■— невідомі

коефіцієнти. Для знаходження коефіцієнтів С- за п опорними точками з

відомими висотами розв'язується система із п рівнянь з п невідомими коефіцієнтами:


(V.2.14)

де Ап =0;4у =)/(*,• -Хі)2 +(Yj-Yi)2 +D;Aij=Aji;Cl, C2, ...,С„-невідомі

коефіцієнти; ;/- опорна точка, для якої будується поверхня за

іншими опорними точками.


Розділ V

Розв'язавши систему (V.2.14) відносно невідомих коефіцієнтів, отримаємо апроксимувальну поверхню для будь-якої к -ї точки, що визначається через координати та висоти опорних j -x точок:

(V.2.15)

Але для визначення положення точок горизонталі Нк необхідно

обчислити координати [Xk,Yk], де ХкєНк ЇУкєНк. В явному вигляді це

зробити неможливо. Тому задаються мережею точок з відомими координатами, знаходять висоти вузлових точок мережі і, інтерполюючи між вузлами, визначають розташування горизонталей. Таке спрощення неминуче спричинить деяку втрату точності та інші недоліки зображення рельєфу.

Створення ЦММ за картографічними даними (без фотознімків) можна розділити на чотири основні етапи:

• редакційні роботи, які виконуються на усіх технологічних етапах
редакторами центральних організацій;

• перетворення вихідної картографічної інформації на цифрову форму.
Дуже важливою роботою ще до оцифрування вихідного картографічного

матеріалу (ВКМ) є виготовлення кваліфікованими спеціалістами оригіналів службової інформації (ОСІ) та відомостей кодування (ВК).

Під час складання ОСІ виділяють такі сукупності об'єктів карти -сегменти:

сегмент 1 — елементи математичної та планово-висотної основи;

сегмент 2 - рельєф суші. Зазвичай розрізняють підсегменти, призначені для оцифрування горизонталей і форми рельєфу, що не виражаються у горизонталях;

сегмент 3 - гідрографія і гідротехнічні споруди;

сегмент 4 - населені пункти;

сегмент 5 - промислові, сільськогосподарські та соціально-культурні об'єкти;

сегмент 6 - дорожня мережа та дорожні споруди;

сегмент 7 - рослинне покриття та ґрунти;

сегмент 8 - межі, огорожі, окремі явища природи.

Відомості кодування (ВК) призначені для числового запису кодів семантичної інформації про об'єкти з метою її оцифрування і подальшого опрацювання сумісно з метричною інформацією.

Подальшими, ще двома технологічними процесами створення ЦММ є: опрацювання даних і формування ЦММ на комп'ютері;


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

• складання оригіналів (паперових) карт за допомогою автоматичних
графопобуд овувачів.

Зі всіх чотирьох етапів створення ЦММ досі недостатньо висвітлені суть і значення редакційних робіт, про які було тільки зазначено, що такі роботи виконуються редакторами: виконуються на всіх етапах створення цифрових карт. Значення цих робіт важко переоцінити. Редагування повинне забезпечити: високу якість цифрової карти місцевості (ЦКМ); економічність технології складання карти; правильне розуміння і чітке виконання усіма виконавцями створення ЦКМ вимог редакційно-технічних вказівок; єдиний підхід до вибору об'єктів місцевості і їхня відповідна підготовка до оцифрування.

У редакційних вказівках центральних організацій наводяться:

• коротка характеристика запланованих робіт і району створення ЦКМ:

• характеристика картографічних і довідкових матеріалів, рекомендації щодо їхнього використання;

• порядок зведення ЦКМ, що створюються різними організаціями.

Ці вказівки є керівним документом для безпосереднього виконавця, що виконує роботи із створення цифрових карт. Щоб задовольнити редакційні вказівки, підприємство, що безпосередньо виконує складання цифрових карт, повинно встановити: сучасність вихідних картографічних матеріалів; повноту і детальність відображення елементів місцевості цими матеріалами; наявність зведення із сусідніми організаціями по всіх об'єктах місцевості, що готуються до оцифрування; наявність даних для заповнення формуляра ЦКМ; об'єкти місцевості, характерні і типові для району.

Зі всього сказаного зрозуміло, що редактори ЦКМ повинні мати високу кваліфікаційну підготовку і від їхньої діяльності залежить якість і детальність ЦКМ.

V.2.7. Диференційні перетворення або ортофототрансформування

Надалі будуть висвітлені питання створення ЦММ з використанням фотограмметричних матеріалів [10].

Для розуміння всіх процесів створення ЦММ (ЦКМ) на основі фо­тознімків необхідно, насамперед, пояснити відмінність між звичайним трансформуванням знімків (за декількома опознаками) і диференційним перетворенням знімків (ортофототрансформуванням).

Основою диференційного методу трансформування фотознімків є теорія спотворень одного знімка центральної проекції. Нехай спотворення фотознімка-оригінала задане координатами деформованої сітки. На рис. V.2.1 поверхня


Розділ V

Рис. V.2.1. Взаємозв'язок між сіткою квадратів (АХ = A.Y) у площині XY і відповідною створеною сіткою квадратів на знімку

сфотографованого об'єкта відображена координатами Z деякої сітки точних квадратів (такі сітки прийнято називати квадратними растрами). У розумінні карти як ортогональної проекції (проекції прямими, нормальними до площини XY) квадратні растри - неспотворене зображення. Інакше кажучи, у площині XY ми маємо сітку точних квадратів, яка і є ортогональною, неспотво-реною проекцією сфотографованого об'єкта. Проте на знімку як центральній проекції під впливом рельєфу на об'єкті (різних Z,-) ми отримали спотворені вже не квадрати, а чотирикутники. Ці спотворення (тобто координати вершин спотворених квадратів) можна обчислити за відомими формулами фотограм­метрії, які дають змогу за координатами точок об'єкта знайти координати точок знімка, або, навпаки, за координатами точок знімка знайти координати точок об'єкта. З цими формулами студенти познайомляться під час вивчення фотограмметрії. Поки що нам достатньо знати, що існують такі формули і виводяться вони в теорії спотворення одного знімка.


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

Нас цікавить тільки результат обчислень, тобто вигляд цих спотворених уже не квадратів, а чотирикутників. Цей результат схематично подано на рис. V.2.2, а. Поряд із цим рисунком подано неспотворену ортогональну проекцію об'єкта - точні квадрати (рис. V.2.2, б).

Як бачимо з цих рисунків, чотирикутники (центральна проекція), що були на знімку-оригіналі, перетворилися на ортогональні проекції - правильні квадрати карти. Отже, завдання трансформування полягає у перенесенні фотографічного змісту деякого чотирикутника (наприклад, Г-2'-3'-4') в квадрат (1-2-3-4). Звичайно, аналогічно необхідно перетворити всі чотирикутники, що створені на знімку-оригіналі.




Рис. У.2.2. Сітка квадратів на знімку (центральна проекція) і на карті (ортогональна проекція)

(V.2.16)

Це вже не просте трансформування знімка на основі п'яти точок із відомими координатами. Йдеться про "перетворення", а не про "трансфор­мування". Перетворення - поняття вищого порядку. Під ним розуміють утворення зображення (на основі оригіналу) зі зміненими геометричними характеристиками. Таке перетворення може бути виконане аналітично. Нехай всі операції в чотирикутнику мають лінійний напрямок вздовж сторін сітки, тоді фотографічні перетворення чотирикутника можна записати у вигляді математичної залежності, використовуючи білінійну трансформацію та її вісім параметрів aik :

Вісім параметрів aik можна знайти за відомими координатами х, у чотирьох точок чотирикутника і координатами X, Y п'яти точок (п'ята -


Розділ V

контрольна) ортогонального квадрата. Рівнянь (V.2.16) при п'яти точках можна скласти 10. З їхнього розв'язання знайдемо (із контролем) 8 параметрів аік. Можна аналітично розв'язати й обернену задачу: за координатами х, у точок знімка та параметрів аік знайти координати X, Y точок карти.

Проте нас більше цікавить прилад, що може розв'язувати саме цю, обер­нену задачу.

Інструментальна (приладна) реалізація перетворення, відома як білінійна трансформація, може виконуватись по-різному. Один зі способів - це оптичне перетворення із цифровим керуванням, яке використано у приладах фірми Wild-Avioplan 0R1 та Zeiss Orthocomp Z2. Коротко викладемо принцип такого перетворення. Цифрове керування можливе, якщо відомі координати вершин чотирикутників та квадратів хі, yt та Xt, Yi. Під час перетворення обчислення координат та інших необхідних даних виконує процесор приладу-перетво-рювача. Звернемось до рис. V.2.3, а, б.

Рис. V.2.3. Диференційне перетворення з лінійними елементами

У площині XY (ортофотознімок) у напрямку осі Y рухається вузька щілина завдовжки S, що дорівнює стороні елементарного квадрата сітки. Під час цього безперервного руху щілини відповідний лінійний елемент у площині ху проектується на площину XY, причому керування лінійним елементом відбувається так:

a) два зміщення центральної точки (М' -> М) на Ах та Ау;

b) поворот на кут а = arctg(Ax I Ay);


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...


с) зміна масштабу (S' —> S); масштабний коефіцієнт

Перетворивши один чотирикутник, аналогічно перетворюють наступний. Нарешті, відбувається перетворення усієї смуги.

(\ джерело світла



Рис. V.2.4. Цифрове керування диференційним перетворенням з лінійними елементами


Розділ V

Взаємодію перетворення пояснимо на приладі Wild-Avioplan 0R1, принципова схема якого подана на рис. V.2.4. Серцевиною приладу є процесор (про який уже йшлося), який, крім деякої додаткової інформації, з магнітної стрічки одержує координати х, у кутових точок деформованої сітки квадратів та обчислює відповідні координати X, Y .

Процесор повертає барабан у напрямку осі у. Барабан розташований під стаціонарною (нерухомою) щілиною. Одночасно процесор зміщує барабан (у напрямку х). На барабані натягнута світлочутлива плівка, на якій і формується зображення. Ціна поділки повороту барабана в напрямку осі у мала і становить ІОим . Відповідно процесор обчислює та встановлює й інші величини (див. рис. V.2.4, знизу вгору), а саме:

• кут а під час повороту призми Дове;

• масштабний коефіцієнт для зміни фокусної відстані "гумових лінз" (зум-оптики);

• дві децентрації для переміщення каретки зі знімком.

У цей час джерело світла разом з проміжними лінзами та іншими оптич­ними елементами будують проекцію фрагмента знімка на барабані з фото­плівкою; крізь щілину освітлюється лише необхідний лінійний елемент. Так отримують ортофотознімок. Зауважимо, що описаний прилад, по суті, є бара­банним сканером. Проте ортофотознімок має значні недоліки, він не є цифро­вим зображенням, оскільки всередині кожного з елементарних квадратів знімка (сторона квадрата на знімку, наприклад, 5 або 10 мм) можуть бути розміщені будинки, дерева, інші високі предмети, зображення яких на ортофотознімку буде зміщеним відносно їхнього справжнього розташування. Проте диференційне перетворення фотознімків дає уявлення, як створюються отрофотоплани та ортофотокарти, а також про те, як фотограмметрія поступово розвивалась стосов­но знешкодження деформацій аерознімка, що притаманні йому як центральній проекції. Подальший крок цього розвитку - цифрова фотограмметрія.

V.2.8. Поняття про цифрову фотограмметрію та цифровий фотограмметричний знімок

Як уже зазначалося, фотограмметрія, що починається з фотографування об'єктів і продовжується фотограмметричним опрацюванням знімків на оптично-механічних приладах, називається аналоговою фотограмметрією.

Фотограмметрія, яка теж спирається на фотографічні знімки, але в якій увесь фотограмметричний процес опрацювання виконується аналітично із


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

застосуванням ЕОД (електронного опрацювання даних), зокрема ЕОМ (електронно-обчислювальні машини) та комп'ютери, називається аналітичною.

Третій рівень - цифрова фотограмметрія. У цифровій фотограмметрії силу освітленості у площині знімка (освітленість виходить від предмета, знімання якого виконується), підтримує не фотографія, а електронно-технічні засоби (ЕТЗ). Тобто у цифровій фотограмметрії фотознімок замінено цифровим знімком і все фотограмметричне опрацювання виконують електронно-технічні засоби (ЕТЗ), включаючи зорове сприйняття та розпізнавання зображення, яке також виконується не оком людини, а реалізується за допомогою комп'ютера. У цьому контексті вживають термін "комп'ютерне бачення" (англ.: computer-vision - "розпізнавання образу", "розпізнавання знімка"). Отже, цифрова фото­грамметрія - це фотограмметрія комп'ютерного бачення. Англійською мовою цифрова фотограмметрія часто називається "softcopy photogrammetry", що можна перекласти як "не яскрава, сіра фотограмметрія". Мається на увазі, що комп'ютер сприймає градації степеня почорніння. Деталі зображення, що є на чорно-білому знімку, змінюються у межах від білого до чорного кольору, проходячи через сірі відтінки різного ступеня почорніння. Найпоширеніші сучасні електронні приймачі ступеня почорніння - сенсори (світлочутливі елементи) розрізняють 256 (=28 бітів комбінацій) градацій (відтінків) почорніння, який ще називають сірою шкалою. Чорний колір має код 0, білий -255. Така кількість градацій почорніння значно перевищує здатність людського ока, проте легко зчитується комп'ютером. Цифрова фотограмметрія може розпочинатись з фотознімка, отриманого звичайною фотокамерою. Цифрова фотограмметрія може сягати точності аналітичної фотограмметрії, або ще вищої, але час, витрачений на створення ЦММ або ЦМР, буде значним, оскільки вже втратився час на фотографування об'єкта та створення фотознімка. Тепер цей знімок необхідно перетворити на цифровий. Якщо ж потрібна висока точність і від знімання до виготовлення кінцевої продукції необхідно витратити якомога менше часу, тоді цифрову фотограмметрію треба розпочинати з фотографування об'єкта цифровою камерою, тобто безпосеред­ньо отримати цифровий знімок. Перевага цифрової фотограмметрії - безза­перечна, і з нею не може конкурувати ні аналогова, ні аналітична фотограм­метрія. Надамо визначення цифрового знімка. Для цифрового знімка краще підходила б назва "оцифрований знімок". Цифровий знімок складається з двовимірної матриці G з елементами зображення gy.

Оскільки кожний елемент матриці відповідає деякій поверхні (хоча й малій), то говорять не про точку знімка, а про елемент зображення. Замість двох слів "елементи зображення" вживають одне штучно утворене слово - піксел


Розділ V

(pixel). Англійське словосполучення походить від двох слів: picture х element (картинний елемент, або елемент картини).

Елементи зображення (пікселі) gi}■- це носії інформації про степінь

почорніння або колір. Градацію ступенів почорніння називають глибиною зображень. Вона залежить від приладу, на якому записувалось зображення, та від можливостей комп'ютера. Зрозуміло, що відповідно до найпоширеніших сучасних світлочутливих елементів (сенсорів) і глибина зображень також має 256 градацій ступеня почорніння, якщо маємо чорно-біле зображення.

Кольорові зображення містять три зони спектра, які об'єднані трьома однаковими за розміром матрицями. Часто говорять про кубічне зображення, яке складається із трьох шарів. Кольорові знімки найширше застосовуються у дистанційному зондуванні, особливо спектрозональні знімки з більш ніж трьома зонами спектра. На цифровому знімку, який використовується для фотограмметричних завдань, необхідно встановити зв'язок між позицією піксела (який має розміри АХ, AY ) та координатною системою зображення.

Рис. У.2.5. Визначення цифрового фотограмметричного знімка

На рис. V.2.5 прийнято систему координат знімка XY, яка на 54 розміру піксела розташована поза матрицею зображення і повернута на кут в 100g (90 °) за годинниковою стрілкою, порівняно зі звичайною системою координат знімка. Враховуючи, що розміри пікселів АХ, AY, під час зсуву системи координат на УіАХ та на lAAY виявляється, що добутки АХ-і та AY■ j проходять через центри пікселів. Отже, ці добутки роблять пікселі ідентифіко-


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

ваними, тобто вони визначають координати центральної точки кожного піксела gy.

У цифровій фотограмметрії традиційне вимірювання координат знімка замінюють ідентифікацією окремих пікселів. Цю ідентифікацію бажано автоматизувати. Для фотограмметричного опрацювання цифрового знімка необхідне внутрішнє орієнтування. На рис. V.2.5 задано положення головної точки цифрового знімка Н у координатній системі Хн , YH . Враховуючи малі розміри пікселів, достатньо знати лише піксел, у якому розміщена головна точка. Неважко зрозуміти, що для вибраної системи координат індекси і та j і є координатами центральних точок пікселів. За умови квадратних елементів зображення фокусну віддаль камери / можна записати в одиницях АХ або AY. Задаючи таким, дещо незвичним, способом масштаб цифрового зобра­ження (1/ М' = / / Н ), ми зберігаємо справедливість відомих у фотограмметрії рівнянь зв'язку координат точок знімка та об'єкта.

V.2.9. Сканування фотознімків

По суті, диференційне перетворення або ортофототрансформування зображень також є скануванням. Проте розміри квадратів - "елементів зображення" були значні і виражались в одиницях-десятках міліметрів. У цифровій фотограмметрії йдеться про сканування малих елементів зображень -пікселів, розміри яких становлять тисячні частки міліметра (мікрони). Проте принципова суть сканування така сама, як і продемонстрована на рис. V.2.4.

Нагадаємо, що скануванням або дігіталізацією називають перетворення звичайного фотознімка на цифрову форму. Щоб не втратити жодної інформації, яку дає фотознімок, потрібно інтервал сканування узгодити з роздільною здатністю знімка. Роздільну здатність (РЗ) задають у кількості ліній на один міліметр (лін/мм), тобто роздільна здатність означає, скільки штрихів та проміжків між ними можна розрізнити на відрізку в 1 мм. Теоретичні розрахунки з урахуванням тільки дифракції дають навіть 250 лін/мм.

Насправді, на практиці, враховуючи інші недоліки лінз - "зернистість" фотознімка, контрастність - ці можливості значно менші, приблизно РЗ = 100 лін/мм. Кутова роздільна здатність (КРЗ) = 35". Фактична середня монокулярна гострота зору людини становить ЗО". У геодезії критичний кут зору звичайно беруть 60". Згідно з теоремою про сканування можна отримати такий інтервал сканування:


Розділ V

На практиці чисельник беруть таким, що дорівнює 0,7, тобто:

Д#,мм = 0,7/(2-РЗ).

Для знімка низької контрастності роздільна здатність становить 50 лін/мм. Тоді АД = 0,7/(2-50)= 0,007 мм = 7 цм . Розмір пікселів менше за 7 цм у наш час вже досягнуто. Проте інтервал сканування не можна порівнювати із сенсор­ною величиною (світлочутливого) елемента сканера. Тільки під час ідеального сканування інтервал сканування та величина сенсорного елемента ідентичні. Тільки тоді маємо ідеальну схему сканування, показану на рис. V.2.5. У деяких сканерах інтервал сканування дуже малий, а розмір сенсора значно більший. Тоді буде перекриття пікселів з певним розтягуванням вихідної інформації.

Зі зменшенням пікселів зростає співвідношення сигнал-шум, тобто наявні спотворення і згасання корисного сигналу. Строге розв'язання цієї неузгод­женості виконане далеко не у всіх сучасних сканерах. Залежно від розташу­вання детекторів - світлочутливих сенсорів розрізняють три різні конструкції сканерів:

1. Один детектор, який проходить над знімком по рядках (послідовно). Відомі фірми Hell, Optronigs, Scitex.

2. Ряд детекторів по рядках рухаються над знімком. В одному ряді розміщені 2048 детекторів. Найменша величина піксела - 7,5 мм. Точність визначення позиції- 1 мм. За цим принципом працюють Photoscan PS1, фірми Zeiss та Intergraph.


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

3. Квадратна матриця детекторів записує частину знімка. Ці частини знімка можна об'єднати за допомогою сітки регулярних хрестів. У західній лі­тературі сітку хрестів називають "reseau", що в перекладі із французької означає "сітка" (рис. V.2.6).

За цим принципом працює сканер RS1 фірми Rollej та сканер VX фірми Vexel. Є дві технології використання "сітки". Перша: на фотознімок зверху накладають сітку з награвійованими хрестами, а після цього виконують ска­нування. Друга: наявність сітки у фокальній площині фотокамери або у площинах знімка.

V. 2.10. Цифрові фотокамери

Цифрові камери, як і звичайні камери, складаються із власне камери, об'єктива, затвору, блока запису та передавання зображення до комп'ютера. У площині знімка цифрової камери, якою знімають просторові тривимірні об'єкти, встановлене плоске двовимірне поле детекторів, яке, власне, і є блоком запису зображення. У завантажених станах ці детектори подають спочатку аналогові (безперервні) сигнали, які потім зчитуються комп'ютером через певний інтервал. Як наслідок, відбувається аналого-цифрове перетворення -квантування. Отже, під квантуванням необхідно розуміти перетворення анало­гових сигналів на цифрові. У цифрових фотограмметричних камерах вико­ристовуються переважно CCD-сенсори (Charge Coupled Device) - прилад зі світлочутливими елементами (українською мовою ПЗЗ - прилад із зарядним зв'язком). Порівняно з оптичними фотокамерами CCD-сенсорні цифрові камери є дуже маленькими за розмірами і порівняно стабільні. їх називають CCD-камерами. У сучасному серійному виробництві є цифрові камери, чутлива ділянка яких містить 500x500, рідше 1000x1000 чутливих елементів зображення (пікселів). Вже в 1991 р. існували камери з 2000x2000 пікселами та з'являються цифрові камери з 4000x4000 елементами зображення. А у 2000 р. обсяг інформації в 1 гігабайт вже не вважається дуже великим (1 гігабайт = 1024 мегабайт). Зауважимо, що відеокамери (професійні чи аматорські) також обладнані CCD-сенсорами. Камери підпорядковані прийнятим стандартам. В Америці стандарт 30 знімків на секунду; у Європі 25 знімків на секунду. Професійні сучасні камери здатні робити 60 кадрів на секунду. Проте у деяких камерах є можливість збільшити частоту до 200 Гц. Цифрові камери широко застосовуються не тільки під час знімання місцевості для складання карт, але й, наприклад, для визначення турбулентності атмосфери, аномальної рефракції, інших явищ. Відомо, наприклад, що для розміру пікселів 9 мкм та об'єктива з фокусною відстанню 400 мм та роздільною здатністю камери близько 0,05 від


Розділ V

розміру чутливого елемента можливо досягти точності вимірювання коливань зображень предмета 0,01 мм на віддалі 20 м.

Знімки, отримані цифровою камерою, також трансформуються. Проте зміст такого трансформування дещо інший. Одержання цифрового ортофо-тозображення (трансформованого) полягає в тому, щоб із цифрового знімка, заданого в системі координат цифрової фотограмметричної камери, перейти до деякої топоцентричної системи координат матриці зображення в площині XY, причому тут йдеться не про систему координат об'єкта, а про систему коор­динат у площині XY (координат матриці зображень).

Цифрові (трансформовані) ортофотознімки мають переваги порівняно зі звичайними знімками:

• істотно вища геометрична точність;

• такий знімок можна коригувати;

• покращується можливість монтажу декількох цифрових трансфор­мованих зображень, які можна ідеально підібрати за рівнем сірого тону в місцях з'єднань;

• підсилення контурів за допомогою відповідної фільтрації;

• цифровий знімок можна розглядати як власну інформаційну систему в геоінформаційній системі; головне: можливість комп'ютерного опрацювання цифрових ортофотозображень.

V.2.11. Цифрові фотограмметричні станції

Цифровими фотограмметричними станціями називають інтегровані або модульні комплекси приладів, призначених для розв'язання фотограмметрич­них задач на базі цифрових знімків. Загалом програмне забезпечення для роз­в'язання фотограмметричних задач можна встановити на кожному комп'ютері. Проте периферійне обладнання повинно бути доволі різнобічним та нарахову­вати повний набір основних технічних засобів, а саме:

• пристрій для одержання зображень, який утворює цифрові знімки від сканера, CCD-камери або інші засоби;

• графічний екран (монітор) з 1024x768 пікселами і більше;

• диск (зовнішня пам'ять) для збереження зображень (наприклад, 10000x10000 пікселів);

• глибини зображення 8 байтів і більше (8 байтів для кожного основ­ного кольору - червоного, зеленого, синього);

• швидкодіючий процесор (12,5 мільйона операцій на секунду (MIPS) і більше);

• оперативна пам'ять (1 Гбайт і більше).


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

Таким вимогам відповідають потужні PC (Personal Computer) і цифрові станції (Workstations). Для різногалузевого застосування цифрового опрацю­вання зображень створено системи електронного опрацювання даних (ЕОД). Для геоінформаційних систем (ГІС) також розроблено системи ЕОД. Проте топографо-картографічні задачі розв'язують цифрові фотограмметричні станції. Виробники таких станцій - фірми, що є не тільки за кордоном, але й в Україні.

На фотограмметричних станціях ведеться стереоспостереження цифрових зображень. Сьогодні існують чотири різні методи отримання стереозображень:

• стереоскопами (лінзовими або дзеркальними);

• кольоровими окулярами (метод анагліфів);

• окулярами із затвором - рідким кристалом;

• поляризаційними окулярами; зауважимо, що нині поляризаційна техніка також працює на основі оптичних властивостей.

Нижче подамо деякі технічні характеристики цифрових фотограммет­ричних станцій деяких відомих фірм.

Intergraph (Huntsville, США) пропонує систему Imagestation: екран 1664x1248 пікселів; глибина зображення 24 бітів. Стереоскопія: за допомогою затворів - рідких кристалів та інфрачервоного управління з частотою 120 або 60 Гц на один знімок. Комп'ютер: 14 MIPS - швидкодія процесора, 32-256 Мбайт оперативна пам'ять; 1 Гбайт дискова пам'ять.

Leica (Heerbrugg, Швейцарія) пропонує DVP (Digital Video Plotter). Програмне забезпечення Laval University (Quebec, Канада). Екран: 800x600 або 1024x768 пікселів; глибина зображення 8 бітів. Стереоскопія: половини зображень з двох знімків зі стереоскопом. Комп'ютер будь-який PC.

Рис. V.2.7. Цифровий стереоплотер Phodis ST фірми Zeiss

Zeiss (Німеччина) недавно розробила цифрову фотограмметричну робочу станцію Phodis ST (рис. V.2.7).


Розділ V

Основні характеристики стереоплотера Phodis ST: одержання інформації зі сканованого Photo-Scan PS1. Стереоскопія: розділення зображень з використанням затвора - рідкого кристала; "мишка" з нерухомою позиційною маркою та рухомою картиною (moving-image-fixed-cursor). Комп'ютер: Silicon Graphic Workstation (обчислювач SGI з 64 Мбайт оперативної пам'яті, 2 Гбайт дискової пам'яті та 85 MIPS). За допомогою програмного пакета Toposurf можна автоматично будувати цифрові моделі поверхні, а за допомогою Phodis OP - цифрові ортофото.

Рис. V.2.8. Аналітична фотограмметрична станція "Стереоанаграф"

Науково-виробниче підприємство "Геосистема" (Вінниця, Україна) про­понує цифрову фотограмметричну станцію "Дельта" та аналітичну фотограм­метричну станцію "Стереоанаграф". ЦФС "Дельта" забезпечує повну техно­логічну ланку фотограмметричного опрацювання: тріангуляцію, орієнтування, векторизацію (дігіталізацію) у моно і стереорежимі; створення, оформлення та роздрук електронних карт і мозаїчних ортофотокарт; інтерполяцію та побудову горизонталей. Працює із чорно-білими та кольоровими растрами розміром до 4 Гб. "Дельта" ґрунтується на стандартному Intel сумісному комп'ютері із системою Windows 98/ME/2000/XP. Аналітична фотограмметрична станція "Стереоанаграф" є високоточним стереоплотером, що використовується для фототріангуляції і стереоскладання, створення та редагування багатошарових цифрових карт, працює з аерознімками та космічними знімками, чорно-білими та кольоровими до 300x300 мм. Програма для створення та оновлення


Автоматизація наземних топографо-геодезичних робіт...

електронних карт "Digitals" дає змогу складати, редагувати і розмножувати топокарти відповідно до вимог до умовних знаків; створювати спеціальні та кадастрові плани і топооснови для ГІС. Керівний комп'ютер Intel/Windows. Роздільна здатність - 1 мм. Приладна середня квадратична похибка - 3 мм. Маса АФС - 250 кг. Габаритні розміри у мм - 1600x1400x1000 (див. рис. V.2.8). "Геосистема" також пропонує три види сканерів:

• кольоровий сканер "Дельта" для знімків розміром 470x320 мм та
рулонних фільмів завширшки до 320 мм, мінімальний розмір піксела - 8 цм,

роздільна здатність - 1 (їм, ПЗС-лінійка - кольорова SONI 3x5300x8, освітлю­вач - потужний світлодіод. Сканування чорно-білого знімка розміром 230x230 мм із роздільною здатністю 16 цм і 256 градаціями відбувається за 6 хвилин;

• планшетний сканер "Planscan" для сканування чорно-білих і кольорових картографічних матеріалів розміром до 800x600 мм на носії будь-якої товщини та твердості. Сканер має 600 dpi (розмір піксела 40 цм );

• проекційний картографічний сканер "Proscan" (максимальний розмір носія - 800x600 мм, спеціально призначений для планшетів на дуже деформованому носії). Має 400 dpi (розмір піксела - 60 цм ). Вихідні дані ска­нера у форматі True Color (24 бітів) або з 256 градаціями сірої шкали (8 бітів). Час сканування відповідно 8 та 5 хвилин.


0385867565534348.html
0385924018371017.html
    PR.RU™